Бентежна кров - Галбрейт Роберт - Страница 48

— Бідолашна Джен. У неї жахливе життя. Дитинство — чистий Діккенс. Ми з Едді їй допомагали грошима, коли Бітті від неї пішов. Вона себе називає місіс Бітті, хоча вони навіть не були одружені,— додала Айрін.— Просто жахливо. Ще й дитину народили. Я так розумію, що Бітті дитини не хотів і тому пішов. А от Ларрі... він був, звісно, тупуватий,— Айрін засміялася,— але її обожнював. Попервах Джен, мабуть, думала, що може собі й когось кращого знайти... Ларрі працював на Едді, щоб ви собі розуміли, не в керівництві, простий будівельник... Але врешті-решт вона зрозуміла. Знаєте, не кожний чоловік візьме чужу дитину...

— Місіс Гіксон, а розкажіть про листи з погрозами, які надсилали Марго.

— О, звісно, звісно,— просяяла Айрін.— То ви мені вірите, так? Бо поліція не вірила.

— У свідченнях ви казали, що листів було два, правильно?

— Правильно. Першого я б і не розпечатувала, але Дороті не було на місці, а доктор Бреннер сказав проглянути пошту. Насправді Дороті завжди була на роботі, але тут її сину видаляли гланди. Такий був балуваний! Я тільки тоді й бачила її засмученою, як їй треба було везти малого до лікарні. То була залізна жінка... але самі розумієте, вдова, крім сина, нічого в житті не має.

Повернулася Дженіс із повними чайником і кавником. Робін підвелася і допомогла їй з важкою тацею. Дженіс пошепки, щоб не заважати Айрін говорити, подякувала.

— Що саме було написано в листі?

— О, вже стільки років минуло,— промовила Айрін. Дженіс передала їй пачку пігулок для травлення, і Айрін злегка усміхнулася, але не подякувала.— Але дещо пригадую...— вона почала діставати пігулки з блістера.— Ану, що ж там було... пам’ятаю, що дуже грубі речі. Марго там називали словом на літеру «П», точно пам’ятаю. Писали, що вона горітиме в пеклі.

— Лист був друкований?

— Ні, написаний від руки,— відповіла Айрін і проковтнула пару пігулок, запивши чаєм.

— А що було в другому листі? — спитав Страйк.

— Я не знаю, що там було написано. Я просто заходила до кабінету Марго й бачила листа в неї на столі. Почерк був той самий, я одразу його впізнала. Видно було, що Марго не зраділа, коли я його побачила. Зім’яла записку й викинула в смітник.

Дженіс роздала всім чай і каву. Айрін взяла собі ще одне шоколадне печиво.

— Мабуть, про це ви нічого не знаєте,— почав Страйк,— але все одно спитаю, чи були якісь підставити вважати, що Марго була вагітна, коли...

— Звідки ви знаєте про це? — спитала Айрін, ніби громом уражена.

— Тобто вона була вагітна? — запитала Робін.

— Так! — відповіла Айрін.— Розумієте... Джен, та не дивися на мене так... я прийняла дзвінок з пологового будинку, коли вона була на виклику! Вони подзвонили в клініку та спитали підтвердження: чи прийде вона завтра...— Айрін перейшла на шепіт,— на аборт!

— Тобто вам по телефону сказали, на яку процедуру вона записана? — спитала Робін.

Айрін на мить знітилася.

— Та... власне, ні... власне... я цим не пишаюся, але я передзвонила в клініку. З чистої цікавості. В юності чого ми тільки не робили?

Робін сподівалася, що її усмішка у відповідь вийшла щирішою, ніж усмішка Айрін.

— Місіс Гіксон, а коли це було, не пам’ятаєте? — спитав Страйк.

— Перед її зникненням. Десь за місяць, здається.

— До чи після анонімок?

— Я не... Здається, після,— відповіла Айрін.— Чи до? Ні, не пам’ятаю...

— Ви з кимсь говорили про цей дзвінок з пологового?

— Тільки з Джен, і вона мене насварила. Так, Джен?

— Я знаю, шо ти нічо’ поганого не хтіла,— пробурмотіла Дженіс,— але конфіденційність пацієнтів...

— Марго не була нашою пацієнткою. Це інше.

— І ви не розповідали про це поліції? — спитав Страйк.

— Ні,— відповіла Айрін,— бо я... я ж не мала про таке знати, правда? Та й хіба воно мало стосунок до її зникнення?

— Ви комусь розповідали про це, крім місіс Бітті?

— Ні,— дещо агресивно відповіла Айрін,— бо... Та як би я розповіла: коли працюєш у клініці, то вчишся тримати язика за зубами. Я ж не маю права ходити й розпатякувати чужі секрети? Я працюю в реєстратурі, бачу чужі історії хвороби, але про таке не можна говорити. Я вміла берегти секрети, така вже в нас робота...

Страйк з незворушним обличчям записав у нотатник: «Надто активно заперечує».

— Маю ще одне питання, місіс Гіксон, можливо, дещо особисте,— сказав він, звівши очі від записника.— Я чув, що у вас із Марго було якесь непорозуміння на святкуванні Різдва.

— О,— Айрін спала з лиця,— це. Так... розумієте...

Коротка пауза.

— Я сердилася через те, як вона повелася з Кевіном, сином Джен. Джен, ти ж пам’ятаєш?

Дженіс збентежилася.

— Та звісно ж, пам’ятаєш,— сказала Айрін, знову плескаючи подругу по руці.— Коли вона взяла його до свого кабінету й почала своє ля-ля-ля.

— А,— промовила Дженіс. На мить Робін здалося, що цього разу Дженіс дуже сильно розгнівалася на подругу.— Але...

— Ти ж пам’ятаєш,— кинула на неї сердитим оком Айрін.

— Я... так,— кивнула Дженіс.— Так, я тоді сильно розсердилася.

— Джен не пускала його до школи,— пояснила Страйкові Айрін.— Так, Джен? Скільки йому було, шість? А тоді...

— Що саме сталося? — спитав Страйк у Дженіс.

— У Кева болів живіт,— сказала Дженіс.— Запалення хитрості. Сусідка, яка іноді за ним дивилася, прихворіла...

— Ну, Джен і привела Кевіна на роботу,— перебила Айрін.

— Можливо, місіс Бітті розкаже, як усе було? — спитав Страйк.

— Ой... Так, звісно! — відповіла Айрін і зі стражденним виглядом поклала руку на живіт.

— Отже, особа, в якої ви лишали сина, захворіла? — нагадав Страйк, звертаючись до Дженіс.

— Так, але я мала йти на роботу, тож узяла Кева з собою і дала йому розмальовку. Пішла перевдягатися, його лишила в приймальні. Айрін і Глорія за ним наглядали. А тоді Марго... вона запросила його до себе в кабінет і оглянула... роздягала й усе таке. Вона знала, шо це мій син, і знала, чого я взяла його на роботу, і все одно дозволила собі... Не брехатиму, я розлютилася,— тихо додала Дженіс.— Ми мали розмову. Я їй сказала: «Ви мали просто дочекатися, поки я повернуся, і тоді оглянути його в моїй присутності». І маю сказати, шо після цього Марго дала задній хід і вибачилася.

Айрін була надулася, але Дженіс її зупинила:

— Ні, Айрін, вона таки вибачилася, сказала, шо я права й не можна було його оглядати без мене, але він схопився за живіт, і вона не стрималася. Вона не хтіла нічого поганого. Просто іноді Марго...

— ...бісила людей, я про це й торочу,— влізла Айрін.— Вважала себе вищою за всіх, все знала краще...

— ...занадто квапилася, я це хотіла сказати. Але вона була хороша лікарка,— спокійно та твердо додала Дженіс.— Коли буваєш у людей, то все чуєш, шо вони кажуть про лікарів, і про Марго казали хороше. Вона була уважна до людей. Вона була добра... так, була, Айрін, я знаю, шо тебе вона злила, але пацієнти...

— Ой, ну, може, й так,— відмахнулася Айрін.— Але в клініці й конкурентів не було.

— Тобто доктор Ґупта й доктор Бреннер не користувалися популярністю? — спитав Страйк.

— Доктор Ґупта був чарівливий,— сказала Дженіс.— І лікар дуже хороший, хоч маю сказати, шо не всі хтіли лікуватися в індуса. А от Бреннер людям не подобався. Тільки після його смерті я зрозуміла, чого він...

Айрін ахнула, а тоді раптом почала сміятися.

— Ну, Дженіс, скажи їм, що ти колекціонуєш!

Вона розвернулася до Страйка й Робін:

— Якщо це не моторошне, не хворобливе хобі, то...

— Я їх не колекціоную,— аж почервоніла Дженіс.— Просто зберігаю...

— Некрологи! Як вам таке? Люди збирають порцеляну чи скляні кулі, чи ще якесь ля-ля-ля, а Дженіс у нас — колекціонерка некро...

— Це не колекція,— повторила досі червона Дженіс.— Це просто...— вона благально глянула на Робін.— Моя мама не вміла читати...

— Тільки уявіть,— поблажливо мовила Айрін, потираючи живіт. Дженіс затнулася була, але провадила: