Бентежна кров - Галбрейт Роберт - Страница 25

— Ідеш кудись увечері?

— Вип’ю з двома подругами,— відповіла Робін.— А ще маю ваучер «Селфриджесу», вже дірку мені в кишені пропалив. Мабуть, спершу побалую себе чимось.

— Чудово,— прохрипіла Пат.— І що хочеш купити?

Робін не встигла відповісти, аж тут скляні двері відчинилися й увійшов Сол Моррис — вродливий, усміхнений і трохи захеканий, із зачесаним назад волоссям і ясними синіми очима. Робін з якимсь острахом побачила в нього в руках пакунок і листівку.

— З днем народження! — видихнув Моррис.— Сподівався тебе ще застати.

Робін не встигла нічого заперечити, а він уже нахилився і поцілував її у щоку; і не символічно поцілував повітря, а цілком реально торкнувся губами шкіри. Робін аж відступила.

— Маю тут для тебе дещо,— мовив Моррис, який нічого не помітив і простягнув їй подарунок і листівку.— Так, дрібничка. А як справи в міс Маніпенні? — спитав він, розвернувшись до Пат, а та вийняла з рота електронну цигарку й усміхнулася до нього, показавши зуби кольору потемнілої слонової кістки.

— Міс Маніпенні! Секретарка Джеймса Бонда! — просяяла Пат.— Оце ти даєш.

Робін зняла обгортку з подарунка. То була коробка дорогих трюфельних цукерок із солоною карамеллю.

— О, оце подарунок,— схвалила Пат.

Вочевидь, шоколадні цукерки більше пасували молодій жінці, ніж гральні карти з портретами членів Аль-Каїди.

— Пригадав, що ти солону карамель любиш,— з гордим виглядом сказав Моррис.

Робін точно знала, чому він так вирішив, і не почала від того більше цінувати подарунок.

Місяць тому на першому зібранні агенції в новому розширеному складі Робін відкрила бляшанку дорогого печива, яке надіслав удячний клієнт. Страйк спитав, нащо у все почали додавати солону карамель, а Робін відповіла, що він і з тією карамеллю залюбки жере це печиво. Про свої смаки вона тоді нічого не сказала, але Моррис, вочевидь, одночасно і слухав дуже уважно, і не слухав зовсім, тож приберіг недбалий висновок на потім.

— Дуже дякую,— з мінімальною сердечністю сказала Робін.— Боюся, що вже мушу бігти.

І поки Пат не встигла сказати, що за півгодини «Селфриджес» нікуди не зникне, Робін прослизнула повз Морриса й помчала вниз металевими сходами, так і не глянувши, що там у листівці.

Робін усе думала про те, чим їй так не догодив Моррис, коли з півгодини блукала розкішним парфумерним відділом «Селфриджесу». Вона вирішила купити собі нові парфуми, бо вже п’ять років користувалася одним ароматом. Той запах подобався Метью, який просив не міняти його, але в останній пляшечці вже нічого не лишилося, а Робін раптом охопило бажання облитися чимось таким, що Метью не впізнав би й не оцінив. Дешева пляшечка одеколону, придбана дорогою у Фалмут, на роль нових парфумів не годилася, тож Робін блукала розлогим лабіринтом затемнених дзеркал і позолочених люстр між острівцями спокусливих пляшечок і освітлених портретів зірок, і на кожному такому острівці панувала вбрана в чорне сирена, що пропонувала напахтитися чи понюхати ароматну паперову стрічку.

Може, подумала Робін, вона занадто бундючиться, вважаючи, що Моррисові — звичайному підряднику — зась цілувати повноправну партнерку агенції? А чи заперечувала б вона, якби її поцілував у щоку зазвичай стриманий Гатчинс? Робін вирішила, що була б не проти, бо з Енді вони знайомі понад рік, а ще Гатчинс мав би ввічливість просто символічно зобразити поцілунок, а не лізти їй губами в обличчя.

А якщо Барклей? Ні, цей її в житті не поцілує, хоча обізвав нещодавно розтелепою, коли під час стеження Робін облила його кавою, зрадівши, бо побачила об’єкт — чиновника, який о другій ночі виходив з борделю. Але вона не образилася на Барклея, бо справді вчинила, як розтелепа.

Завернувши за ріг, Робін опинилася перед куточком «Ів Сен-Лорана», і раптом її очі вихопили синьо-чорно-сріблястий циліндрик: «Рив Ґош». Робін ніколи свідомо не нюхала парфумів, які носила Марго Бамборо.

— Це класика,— повідомила знуджена асистентка, дивлячись, як Робін пшикає «Рив Ґошем» на чисту паперову смужку та вдихає.

Робін зазвичай цінувала парфуми, схожі на знайомі рослини чи їжу, але цей аромат не належав до світу природи. Чулася примарна троянда, але був і металевий присмак. Робін, звична до приязних запахів фруктів і солодощів, з усмішкою відклала смужку, похитала головою і пішла.

То от чим пахла Марго Бамборо! Цей запах був вибагливий, не такий, що подобався Метью на Робін,— не природна суміш з інжировою нотою, свіжа, молочно-зелена.

За наступним рогом Робін побачила просто перед собою фасеткову круглу пляшку зі скла, наповнену рожевою рідиною: «Квіткова бомба», аромат Сари Шедлок. Робін бачила таку саму у ванній кімнаті Сари й Тома, коли вони з Метью приходили до них на вечерю. Покинувши Метью, Робін мала досить часу, щоб зрозуміти, що коли Метью міняв постіль посеред тижня («пролив чай» або «вирішив поміняти сьогодні, щоб тобі завтра було менше роботи»), то хотів приховати цей крикливий солодкий запах, а не тільки інші, більш очевидні сліди, що просочувалися попри презервативи.

— Це сучасна класика,— з надією сказала інша асистентка, помітивши, що Робін дивиться на скляну гранату. Усміхнувшись, Робін похитала головою і рушила далі. Тепер її віддзеркалення стало зовсім сумним; вона брала пляшечки й нюхала паперові смужки, без радості полюючи бодай на щось, що виправить цей паршивий день народження. Раптом Робін пожалкувала, що йде до пабу з подругами, а не додому.

— Шукаєте щось конкретне? — спитала чорношкіра дівчина з високими вилицями, повз яку проходила Робін.

За п’ять хвилин по короткій професійній розмові Робін поверталася на Оксфорд-стріт з квадратною чорною пляшечкою у сумці. Асистентка її переконала.

— ...а якщо хочете щось зовсім інакше,— сказала вона, дістаючи п’яту пляшечку, пшикаючи на смужку й помахуючи нею,— спробуйте «Фрака».

Вона простягнула смужку Робін, у якої вже горіли ніздрі після парфумерної атаки останніх тридцяти хвилин.

— Звабливий, але, знаєте, дорослий аромат. Справжня класика.

Вдихнувши п’янку, розкішну, густу туберозу, Робін спокусилася думкою стати на тридцятому році життя вишуканою жінкою — зовсім не схожою на дурепу, яка не розуміла, що та, кого її чоловік буцімто любив, і та, з ким він ішов у ліжко, відрізнялися між собою, як плід інжиру й ручна граната.

13

Озираючись у минуле, Страйк жалкував про перший подарунок, який зробив Робін Еллакотт. Ту коштовну зелену сукню він купив у нападі марнотратства; здавалося безпечним дарувати таку особисту річ жінці, зарученій з іншим чоловіком; а ще тоді він думав, що більше її не побачить. У тій сукні Робін ходила перед Страйком, коли вони намагалися розговорити продавчинь, і свідчення, що їх так майстерно видобула з дівчат Робін, допомогли розкрити справу, яка зробила Страйкові ім’я і врятувала його агенцію від банкрутства. На хвилі ейфорії і вдячності він повернувся до крамниці й купив сукню, щоб зробити широкий прощальний жест. Ніщо інше не сказало б так красномовно: «Тільки подивися, чого ми досягнули разом!», «Без тебе я б не впорався!» та (якщо бути цілком чесним із собою) «Ти була в ній прегарна, і я хочу, щоб ти знала, що я так подумав, коли побачив тебе в ній».

Але не так склалося, як гадалося, бо за годину по тому, як сукню було подаровано, Страйк найняв Робін на постійну роботу. Понад сумнів, сукня принаймні почасти спричинилася до глибокої недовіри, якою Метью — наречений Робін — пройнявся до детектива. Ба гірше, на думку Страйка, та сукня поставила зависоку планку для подальших подарунків. Свідомо чи несвідомо він відтоді постійно занижував очікування, то забуваючи купити Робін подарунок на день народження або Різдво, то даруючи щось максимально нейтральне.