Бентежна кров - Галбрейт Роберт - Страница 166

Роздивляючись демоницю з важкими персами, на животі якої Талбот пізніше намалював християнський хрест, Страйк пригадав, як кілька місяців тому в палаці Гемптон-Корт Робін говорила про принадність міфу й символу, про ідею колективної підсвідомості, де ховаються архетипи. Ця демониця і ці безладні фрази, які Талботові в психозі здавалися доречними, виринули з підсвідомості полісмена: спрощенням, сплощенням буде приписувати Кроулі й Леві те, що породив власний розум Талбота. Саме це він витворив у останньому пароксизмі божевілля, в останній спробі дати відповідь. «Сім покривал, сім голів, сім струмків. Хіть і зілля дивні. Сім округ її шиї. Отруйна пітьма ЧОРНОЇ МІСЯЦІВНИ. Кров і гріх. Вона осідлала змієлева...»

Страйк нахилив лампу до сторінки, щоб краще роздивитися малюнок. Він себе обманює — чи ця навіжена базгранина означає, що Талбот помітив ті самі дивні збіги, які відзначив Страйк після розмови з сестрами Бейліс? Погляд Страйка падав то на один фрагмент містичного писання, то на інший, і здавалося, що він бачить не намір доброго парафіянина покаятися за своє навернення до ворожбитства, а останню відчайдушну спробу талановитого детектива видобути здогад з хаосу, сенс із божевілля.

63

Наступні кілька тижнів Робін помічала, що «Астрологія 14» Стівена Шмідта, букіністична книжка, яку вона залишила в офісі, постійно переміщується. Одного ранку вона лежить на шафі з паперами, де Робін її і залишила, а за кілька днів опинилася на Страйковій половині столу, а наступного вечора — вже біля чайника. Так само з’являлися і зникали частини протоколів з поліційної справи Бамборо, а шкіряний записник Білла Талбота щез із шафи і, підозрювала Робін, перемістився поверхом вище, у Страйкову квартиру на горищі.

В агенції знову було багато роботи. Новий клієнт, футболіст прем’єр-ліги, спустив два мільйони фунтів на майбутній нічний клуб, який так ніколи й не відкрився. Його партнер у справі зник разом з грошима. Футболіст, якого не схильний до співчуття Барклей нарік Бовдуром, боявся не так того, що не зможе повернути гроші, як того, що про це дізнається преса.

Тим часом бойфренд міс Джоне і далі жив до непристойності законослухняним життям, але вона радо оплачувала рахунки агенції, поки Страйк терпів два її телефонні дзвінки на тиждень. Під час так званих брифінгів вона розповідала Страйкові про всі свої проблеми і тонко натякала: якщо він запросить її на вечерю, вона не відмовиться.

На додачу до цих клієнтів і потенційних клієнтів у переліку очікування, яких доводилося постійно перетасовувати, був ще Шеф Мутного, якого правління достроково випхало на пенсію. Якось уранці ШМ з’явився на Денмарк-стріт у пошуках Барклея, який залишив свою контактну інформацію в Елінор Дін. На Страйків подив, рання пенсія не штовхнула ШМ у відчай, а подарувала йому звільнення.

— Вірите чи ні, але ще кілька місяців тому я реально хотів накласти на себе руки,— сказав він Страйкові.— А тепер нарешті вирвався з лап цього покидька. Я розповів дружині про Елінор...

— Розповіли, правда? — здивувався Страйк.

— І вона виявила розуміння,— сказав ШМ.— У попередньому шлюбі мої... ну, мої потреби... задовольняла колишня дружина, але відколи ми розлучилися... словом, ми з Поршією все обговорили, і вона не проти моєї домовленості з Елінор, якщо тільки я не зраджуватиму її.

Страйк заховав обличчя за горнятком, щоб не виказати його виразу. Він і не сумнівався, що Поршія, з її дюймовими нігтями, професійною укладкою і трьома відпустками на рік, з її чорною кредиткою «Американ експрес» і будинком на шість спалень і з басейном у Вест-Бромптоні, воліє, щоб підгузки її чоловікові міняв хтось інший.

— Ні, зараз я лише хочу,— сказав ШМ, і на зміну задоволеній усмішці прийшов жорстокий вираз,— щоб цей мутний покидьок отримав по заслузі. І я готовий за це заплатити.

Отож агенція продовжила стеження за Мутним і його секретаркою.

Фінальна фаза трьох важливих справ означала, що до кінця місяця двоє партнерів мали змогу поговорити хіба що по телефону. Їхні шляхи нарешті перетнулися наприкінці серпня, по обіді в четвер, коли Страйк зайшов у офіс, а Робін саме збиралася йти.

Пат, яка, оплачуючи цілий стос чеків, слухала радіо, запропонувала вимкнути його, побачивши Страйка, але його увага була зайнята вузькою блакитною сукнею на Робін.

— Не треба,— сказав Страйк.— Приємно послухати музику.

— Корморане, можна тебе на два слова, поки я не пішла? — запитала Робін, жестом закликавши його в кабінет.

«...а далі в нашій сотні гітів із сімдесятих старий добрий гурт „Мідл-ов-зе-роуд“ і його єдиний гіт — „Chirpy Chirpy Cheep Cheep"...»

— Куди ти? — поцікавився Страйк, зачиняючи двері, щоб відгородитися від Пат. Мало не всю ніч він провів на ногах, стежачи за Мутним, який пиячив і нюхав кокс у нічному клубі, а сьогодні їздив, перевіряючи цілу низку адрес Бовдурового «партнера» за два попередні роки. Неголений і зболілий, він полегшено крекнув, опускаючись у своє звичне крісло.

— У «Вінтрі». Це винний бар у Сіті,— пояснила Робін.— Скоро туди прийде Джемма, Енді чув, як вона домовлялася. Сподіваюся, вона буде з подружками. Я хочу спробувати якось затесатися в їхнє товариство.

Джемма була секретаркою Мутного. Крізь зачинені двері почулася жвава мелодія з невибагливими словами, яка линула з радіо:

Where’s your mamma gone?[14]

— Ти досі працюєш над справою Бамборо, так? — запитала Робін.

— Просто перевіряю кілька моментів,— визнав Страйк.

— І?

— І нічого. Це як лабіринт. Тільки-но мені здається, що я десь близько, завертаю за ріг — і знову глухий кут. Чи опиняюся там, звідки почав... А ти чого така задоволена?

— Просто рада, що ти не здався,— мовила Робін.

— Ти так не казатимеш, коли мене запроторять у ту саму божевільню, що й Білла Талбота. Не хочу більше бачити жодного клятого знаку зодіаку... Де в чорта подівся Датвейт? Що з ним сталося?

— Гадаєш...

— Гадаю, він збіса підозрілий, і я завжди так думав. Алібі в нього нікчемне. Потім він змінює прізвище. Потім, як ти розкопала, біля нього помирає ще одна дівчина — ота працівниця в таборі. А потім він знову зникає... Якби мені вдалося бодай побалакати з Датвейтом,— Страйк затарабанив пальцями по столу,— я б уже здався.

— Справді? — зронила Робін.

Він зиркнув на неї, а тоді, нахмурившись, відвернувся. У цій блакитній сукні, якої він раніше не бачив, Робін була особливо сексуальна.

— Так, якби я зміг поговорити з Датвейтом, я б заспокоївся.

Last night I heard my mamma singing a song...

— І, можливо, з Глорією Конті,— додав Страйк.

Woke up this morning, and my mamma was gone[15]...

— Із Крідом,— докинув Страйк.— Я б хотів поговорити з Деннісом Крідом.

Робін відчула легке збудження. Сьогодні вона отримала мейл, де повідомлялося, що до кінця дня можна очікувати на рішення щодо того, чи можна провести допит Кріда.

— Час мені йти,— сказала вона.— Джемма має прийти туди о шостій. Ти мило вчинив,— додала вона, беручись за клямку дверей,— дозволивши Пат не вимикати радіо.

— Ага, ну,— знизав плечима Страйк.— Намагаюся бути приязним.

Поки Робін у приймальні вдягалася, Пат мовила:

— Якого гарного в тебе кольору сукня.

— Дякую. Вона вже старенька. Диво, що досі налізає, бо я останнім часом їм стільки шоколаду!

— Як думаєш, зрадіє отой чашці чаю?

— Впевнена, що зрадіє,— здивовано мовила Робін. Схоже, не тільки Страйк намагається бути приязним.