Бентежна кров - Галбрейт Роберт - Страница 185

Я казав Ґейл, коли привіз її в підвал: «Ліпше б ти пішла до вбиральні, брудна сучко. Ти точно з тих, що сцють просто на вулиці. Яка бридота, яка бридота...» А чого ти так зацікавився, чим я їх одурманював?

Монолог раптом вичерпався. Крідові порожні сіро-чорні очі бігали туди сюди — з лівого Страйкового ока на праве й назад.

— Гадаєш, лікарка Бамборо була занадто розумна, щоб її міг обпоїти такий, як я, так?

— Лікарі теж припускаються помилок, як і всі люди,— сказав Страйк.— Норін Стуррок ви зустріли в автобусі, правильно?

Кілька секунд Крід роздивлявся Страйка, немов намагався щось зрозуміти.

— Мова про автобуси, еге ж? І часто Марго Бамборо їздила автобусом?

— Думаю, часто,— сказав Страйк.

— А вона б узяла бляшанку кока-коли від незнайомця?

— То ось що ви запропонували Норін, правильно? А в кока-колі було повно фенобарбіталу?

— Ага. Вона майже заснула, заки ми доїхали до моєї зупинки. Я сказав: «Ти проїхала свою зупинку, люба. Ходімо, проведу тебе до таксі». Вивів її з автобуса, обійнявши рукою. Вона була дрібненька, ця Норін. Одна з моїх найлегших справ.

— А ви корегували дозу залежно від ваги?

Запала ще одна коротка пауза.

— Автобуси, кока-кола, корегування дози залежно від ваги?... Знаєш що, Корморане? Гадаю, моя друга здогадка була правильна. Ти тут через малу Луїзу Такер.

— Ні,— зітхнув Страйк, відкидаючись на стільці.— Якщо щиро, то ви вгадали з першого разу. Мене найняла донька Марго Бамборо.

Тепер мовчанка тривала довше, і психіатр знову глянув на годинник. Страйк знав, що час у нього майже вийшов, і подумав, що Крід це також знає.

— Я хочу повернутися в Белмарш, Корморане,— сказав Крід, нахилившись уперед, оскільки Страйк відхилився.— Хочу закінчити свою книгу. Я здоровий, ти теж це знаєш, ти сам щойно сказав. Я не хворий. Платникам податків моє перебування тут коштує вп’ятеро дорожче, ніж у в’язниці. Якби спитали британську громадськість, куди б вони мене відіслали, га?

— О, назад до в’язниці,— сказав Страйк.

— І я згоден з ними,— мовив Крід.— Згоден.

Він скоса глянув на доктора Біджрала, який сидів з таким виглядом, наче готовий уже поставити крапку.

— Я здоровий, і якщо зі мною поводитимуться відповідно, то і я так поводитимуся,— сказав Крід.

Він ще нахилився вперед.

— Це я вбив Луїзу Такер,— мовив Крід тихим голосом, і Страйк периферійним зором помітив, як психіатр і санітар обоє приголомшено закам’яніли.— Підхопив її на своєму фургоні на розі вулиці, в листопаді 1972-го. Ніч була холоднюча. Вона хотіла доїхати додому, а грошей не мала. Я не зміг утриматися, Корморане,— сказав Крід, уп’явшись великими чорними зіницями Страйкові в очі.— Дівчинка в шкільній формі. Жоден чоловік не втримався б. Зробив це імпульсивно... не планував.. ні перуки, ні кока-коли з ліками, нічого...

— Чому ж у підвалі не було її слідів? — поцікавився Страйк.

— Були. Її кулон. Але її самої в підвалі ніколи не було, розумієш? Хочеш доказів — дам тобі докази: вона кликала свою мачуху «Клішня». Перекажи Такерові, що вона сама мені це сказала, добре? Ага, ми п’ять хвилин потеревенили про те, як її все дістало вдома, перш ніж вона збагнула, що ми їдемо не в тому напрямку. Тоді вона почала верещати й гупати у вікно.

— Я завернув на темну стоянку,— тихо говорив Крід,— затиснув їй рота, затягнув її в кузов фургона, відпорав і задушив. Хотів потримати довше, але вона забагато галасувала.

Дурницю впоров, але я не міг утриматися, Корморане. Не планував... та шкільна форма! Але на другий день я мав працювати, потрібно було звільнити фургон. Я хотів відвезти тіло у підвал, та коли заїхав на Ліверпуль-роуд, стара Вай Купер не спала. Дивилася на мене з верхнього вікна, коли я проїздив повз, отож я не зупинився. Потім сказав їй, що їй привиділося, наче вона мене бачила. Стара сука любила сидіти допізна, щоб побачити, коли я повернуся. Зазвичай, виходячи на полювання, я спершу присипляв її, але ж це задоволення було спонтанне...

— І що ви зробили з тілом? — запитав Страйк.

— А,— Крід знову відкинувся на стільці. Потер вологими губами одна об одну й вирячив розширені зіниці.— Боюся, перш ніж я розповім це, маю дочекатися переводу назад у Белмарш. Ідіть повідомте в газети, що я вирішив зізнатися в убивстві Луїзи і що я здоровий, і якщо мене переведуть, я розповім старому Браянові Такеру, де сховав його донечку. Ідіть перекажіть начальству мою пропозицію... І Хтозна: може, мені навіть схочеться поговорити про Марго Бамборо, коли я вийду звідси. Коли мій організм очиститься від ліків, може, я пригадаю більше.

— Все ви брешете,— сказав Страйк, сердито спинаючись на ноги.— Нікому я цього переказувати не збираюся.

— Не треба так, ти ж не через неї сюди прийшов,— мовив Крід, повільно посміхнувшись.— Ти поводишся, як справжній нарцис, Корморане.

— Я вже готовий іти,— звернувся Страйк до Біджрала.

— Не треба так,— сказав Крід.— Агов!

Страйк відвернувся.

— Гаразд... я дам тобі маленьку підказку, де саме я сховав тіло Луїзи, і ми побачимо, чи справді ти такий розумний, як вважаєш, гаразд? Побачимо, хто перший здогадається: ти чи поліція. Якщо вони знайдуть тіло, то зрозуміють, що я при здоровому глузді й готовий поговорити про Марго Бамборо, та тільки коли мене переведуть туди, куди я хочу. А якщо ніхто не зможе розгадати підказку, комусь доведеться повернутися сюди і ще раз побалакати зі мною, хіба ні? Може, навіть тобі. Можемо навіть зіграти в шахи на підказки, Корморане.

Страйк бачив, що Крід, даючи розслідуванню зачіпку, вже уявляє, що кілька тижнів не сходитиме з перших шпальт. Психологічні тортури для Такерів, маніпуляція громадською думку, ще і Страйк у нього на побігеньках,— та це просто мрія садиста.

— Ну кажіть,— мовив Страйк, дивлячись на нього згори вниз.— Яка підказка?

— Знайдете тіло Луїзи Такер в М54,— сказав Крід, і Страйк зрозумів, що ця підказка вигадана заздалегідь, і був переконаний: якби він сказав, що його найняли Такери, це була би підказка щодо Марго. Крідові потрібно було вірити, що Страйк не отримав того, чого хотів. Потрібно було, щоб його було зверху.

— Ясно,— сказав Страйк і обернувся до доктора Біджрала.— Ходімо?

— М54, гаразд, Корморане? — гукнув Крід.

— Я вас почув,— відповів Страйк.

— Перепрошую, що не допоміг з лікаркою Бамборо! — гукнув Крід, і Страйк чув у його голосі задоволення від того, як він зірвав плани детектива.

Страйк востаннє обернувся й, більше не вдаючи сердитого, теж широко посміхнувся.

— Я тут був через Луїзу, дурний вилупку. Я знаю, що ви ніколи й не були знайомі з Марго Бамборо. Її вбив набагато вправніший серійний убивця, ніж ви. І щоб ви знали,— докинув Страйк, коли санітар забряжчав ключами, а на обвислому, обрезклому Крідовому обличчі зринуло збентеження,— як на мене, ви хворі на всю голову, і якщо комусь цікава моя думка, то я згноїв би вас у Бродмурі.

69

Проговоривши з доктором Біджралом майже годину, протягом якої приголомшений психіатр подзвонив у Скотланд-Ярд, детектив вийшов з лікарні, почуваючись так, наче пробув там удвічі довше, ніж насправді. Село Кроуторн на зворотній дорозі до Лондона не входило у Страйкові плани, але він зголоднів, і хотів зателефонувати Робін, і відчував потужне бажання опинитися серед звичайних людей, які живуть звичайним життям, щоб стерти спогад про порожні лункі коридори, брязкання ключів і велетенські зіниці Денніса Кріда.

Страйк припаркувався біля пабу, закурив цигарку, про яку мріяв уже дві з половиною години, а потім увімкнув телефон. Він уже проґавив два дзвінки від Браяна Такера, але замість передзвонити старому, Страйк натиснув номер Робін. Вона відповіла на другому гудку.