Бентежна кров - Галбрейт Роберт - Страница 144

Він почув, як жінка говорить до когось, відвернувшись від телефону.

— ...місіс Росс... перший поверх... просто переконайтеся...

Медсестра знову заговорила йому у вухо; голос, досі професійно бадьорий, тепер звучав тривожно.

— Сер, з якого номеру вам дзвонить місіс Росс? Стаціонарним пацієнтам не можна мати мобільні телефони.

— А вона його десь роздобула,— відповів Страйк.— І ще достобіса ліків.

Десь фоном на її боці він почув крики, потім тупіт ніг. Страйк пхнув у таксофон ще одну монетку, але вона пройшла наскрізь і викотилася внизу.

— Та бляха...

— Сер, я попрошу вас не розмовляти зі мною в такому...

— Та в мене просто...

Сигнал обірвався. Шарлоттине дихання було ледь чутне.

Страйк напхав у таксофон весь дріб’язок, який мав, а тоді знову подзвонив у довідку. За хвилину його знову з’єднали з медсестрою з Саймондс-Гаузу.

— Саймондс-Гауз...

— Ви її знайшли? Зв’язок обірвався. Ви її знайшли?

— Боюся, що я не можу розголошувати...— почали стривожена жінка.

— Вона добула мобільний і засоби для самогубства на вашому чергуванні,— гаркнув Страйк,— тож, вашу маму, можна і сказати, мертва вона чи...

— Сер, будь ласка, не треба на мене кричати...

Але тут Страйк почув далекі чоловічі голоси в мобільному, який притискав до вуха. Немає сенсу скидати дзвінок і передзвонювати: Шарлотта пропустила останні десять дзвінків. Мабуть, поставила мобільний на безгучний режим.

— ВОНА ТУТ! — загорлав він у мобільний, і медсестра в другій слухавці аж зойкнула.— ІДІТЬ НА МІЙ ГОЛОС, ВОНА ТУТ!

Страйк кричав у телефон, добре розуміючи, що шансів бути почутим майже не має: він чув свист і тріскіт, а отже, Шарлотта була десь надворі — може, сховалася в кущах.

А тоді з того кінця долинув гучний чоловічий голос.

— Чорт, ось вона... ОСЬ ВОНА! Чорт... викликайте «швидку»!

— Сер,— мовила оглушена медсестра, бо Страйк нарешті припинив кричати,— можна дізнатися ваше ім’я?

Але Страйк поклав слухавку. Крізь брязкіт решти, що сипалася з таксофону, він слухав голоси двох чоловіків, які знайшли Шарлотту — один голосно розповідав про передозування, викликаючи «швидку», другий кликав Шарлотту на ім’я — аж тут котрийсь із них побачив увімкнений мобільний біля неї і обірвав дзвінок.

55

Як відома красуня і світська левиця, знайома з купою знаменитостей, та ще й з минулим, повним бунтарства й саморуйнування, Шарлотта віддавна полюбилася таблоїдам. Звісно ж, новину про її нагальну госпіталізацію з психіатричного закладу вони не обійшли увагою.

На шпальтах газет з’явилися статті з численними фото: ось Шарлотті чотирнадцять років (тоді вона втекла з приватної школи, і її шукала поліція), ось вісімнадцять (під руку з зірковим батьком, тричі одруженим пияком), ось двадцять один (з мамою, колишньою моделлю, на коктейльній вечірці), а ось тридцять вісім. На останній вона, прегарна як завше, мляво усміхалася поруч з білобрисим чоловіком, тримаючи на руках новонароджених двійнят; за тло подружжю правила розкішна вітальня. Ніхто не знайшов жодного фото з нею і Кормораном Страйком, але той факт, що колись вони зустрічалися — Шарлотта сама повідомила про це пресі, коли давала інтерв’ю напередодні весілля з Яго Россом,— означав, що про нього теж згадають. «Нагальна госпіталізація», «історія наркотичної залежності», «складне минуле»: таблоїди не казали нічого прямо, але тільки дуже наївний читач не зрозумів би, що йдеться про спробу самогубства. Історія вийшла на друге коло, коли неназване «джерело» з Саймонд-Гаузу повідомило, що майбутню віконтесу Росс буцімто знайшли в кущах за старим літнім будиночком, і лежала вона долілиць.

Респектабельніші видання ставили під сумнів практики захмарно дорогого Саймондс-Гаузу, який (писав «Телеграф») «має репутацію останнього притулку для багатих і впливових. Серед неоднозначних тамтешніх методів лікування — транскраніальна магнітна стимуляція і галюциногенні псилоцибіни (в народі — „чарівні гриби“)». Пристойні газети теж ілюстрували статті фотографіями, тож Робін, яка поспішно читала всі статті, а потім соромилася цього, раз у раз згадувала, якою красунею завжди була колишня Страйкова дівчина.

Страйк жодним словом не обмовився їй про цю історію, а сама Робін не питала. На ім’я Шарлотти було накладено табу з того самого вечора чотири роки тому, коли Робін ще була тимчасовою секретаркою, а Страйк жахливо напився і розповів, що Шарлотта набрехала йому про вагітність від нього. Тепер Робін тільки знала, що Страйк повернувся з Корнволлу дуже замкнутим, і хоча прощання з прахом тітки, понад сумнів, було сумною подією, Робін мимохіть підозрювала, що його похмурий настрій має також і іншу причину.

Вірна Страйкові, Робін відмовлялася брати участь у плітках про його колишню, хоча навколо всі тільки про це й теревенили. За тиждень після Страйкового повернення з Корнволлу Робін прийшла до офісу не в гуморі, бо Метью знову переніс досудове врегулювання. Щойно вона відчинила двері, секретарка Пат швиденько сховала «Дейлі мейл», що читала разом з Моррисом. Побачивши, що прийшла Робін, а не Страйк, Пат засміялася — ніби ворона кавкнула — і витягнула газету назад на сіл.

— Спіймали на гарячому,— сказав Моррис, підморгнувши Робін.— Бачила, що пишуть про колишню шефа?

«Він мені не шеф, а партнер»,— подумала Робін, але сказала інше:

— Так.

— От і розповідайте, що вище голови не стрибнеш,— сказав Моррис, роздивляючись фото двадцятиоднорічної Шарлотти в бісерній мінісукні.— Дідько, як такий тип запопав таку красуню?

Навіть удома від цих розмов не було спасіння. Макс, який змінив пишну чуприну на коротку зачіску для ролі відставного офіцера, почав зніматися і був такий веселий, яким Робін його ще не бачила. Також Макс дуже зацікавився тим фактом, що Страйк цілих шістнадцять років був з Шарлоттою у стосунках.

— Я одного разу з нею спілкувався,— розповів він Робін, яка піднялася нагору після кількагодинного сидіння за ноутбуком у себе в кімнаті. Вона прочісувала архіви в пошуках Бетті Фуллер, але колишню повію виявилося на диво складно знайти.

— Правда? — озвалася Робін, яка і хотіла почути цю історію, і не хотіла.

— Так, я багато років тому грав у одній п’єсі разом з її зведенюком. Саймон Лаґард, він ще знімався в мінісеріалі про фінансову кризу... як то він називався? Вона прийшла подивитися п’єсу й потім запросила нас на вечерю. Вона мені, власне, дуже сподобалася, така гостроязика. Ніби й шикарна штучка, але значно дотепніша, ніж можна подумати.

— М-м-м,— нейтрально сказала на це Робін і негайно повернулася до себе з чашкою чаю.

«Впевнена, що перед цим вона дзвонила Корму»,— таким був холодний коментар Ільзи по телефону за два тижні після Великодня, коли Робін після ретельного зведення перехресних посилань вдалося вистежити жінку, яка, найвірогідніше, була тією самою Бетті Фуллер, що мешкала на Скіннер-стріт у роки, коли зникла Марго Бамборо. Тепер Бетті проживала в притулку на Санс-вок, неподалік свого попереднього житла, і Робін планувала наступного дня зазирнути до неї — одразу після досудового врегулювання з Метью, яке, здається, врешті-решт уже мало відбутися.

Ільза подзвонила побажати Робін удачі. Робін старалася не думати про те, що доведеться бачитися з Метью, казала собі, що це випробування — то максимум кілька годин... але вечір тягнувся, і складати перелік питань до Бетті Фуллер ставало чимдалі важче, тож спершу Робін навіть зраділа, коли Ільза її відірвала.

— А що каже про всю цю історію з Шарлоттою Корм? — спитала Ільза.

— Нічого,— чесно відповіла Робін.

— Так, він більше про неї не говорить,— погодилася Ільза.— Цікаво, чи довго протримається її шлюб. Мабуть, висить на волосині. Навіть дивно, що воно стільки тягнеться. Вона ж це зробила, тільки щоб дошкулити Корму.