Бентежна кров - Галбрейт Роберт - Страница 115

Насправді (чого б не визнати цього перед собою, коли вона така втомлена й безборонна?) за всі чотири роки Робін тільки двічі непомильно відчувала, що Страйк бачить у ній привабливу жінку, а не друга, ученицю чи молодшу сестру.

Перший випадок був тоді, коли в ході першого спільного розслідування вона пройшлася перед ним у зеленій сукні від Каваллі, а він відвів очі, ніби глянув на сліпуче світло. Робін потім стидалася власного вчинку: вона не бажала, щоб Страйк це сприйняв як провокацію чи спробу звабити, вона просто хотіла добути інформацію з продавчинь. А потім Страйк подарував їй ту сукню, думаючи, що більше не побачить Робін, і їй здалося, що почасти він хотів тим дарунком сказати: ні, він не відмовляється від того погляду, Робін справді мала в сукні чудовий вигляд. Від цієї підозри їй було ніяково, але водночас радісно, ще й лестило.

Другий випадок — згадувати його було боляче — стався, коли на власному весільному бенкеті вона стояла на вершечку сходів, а Страйк — на кілька східців нижче, і вона покликала його, а він озирнувся і глянув на молоду. Він був поранений і виснажений, і знову Робін помітила на його обличчі спалах чогось відмінного від дружнього почуття, а тоді вони обійнялися, і вона відчула...

От про це краще не думати. Не треба думати про ті обійми, про те, як у них було затишно, про безумство, яке їй тоді спало на думку: що зараз він скажи: «ходи зі мною»,— і вона погодиться.

Робін зібрала зі столу гороскопи, запхала в сумку й пішла надвір, лишивши пів чашки недопитої кави.

Сподіваючись, що прогулянка розжене спогади, вона перейшла через кам’яний місток над повільною річкою Лем з плямами ряски та проминула колонаду Королівських мінеральних ванн, де завтра мала відкритися виставка картин Сатчвелла. Робін простувала швидко, сховавши руки в кишенях, і намагалася зосередитися на краєвидах Променаду: колись бездоганно білі ампірні будівлі нині були спотворені вітринами.

Курорт Лемінгтон-Спа анітрохи не підняв їй настрій. Містечко надто сильно нагадувало інше курортне місто — Бат, в університеті якого вчився Метью. Видовжені симетричні вигини ампірних будівель, прості класичні фасади завжди асоціюватимуться в Робін з колись такими милими спогадами, зіпсованими пізнішими відкриттями; їй ввижатиметься, що вони з Метью гуляють рука в руці, але при тому Робін знатиме, що вже тоді він спав із Сарою.

— Та пішло воно,— пробурмотіла Робін, зморгуючи сльози. Вона різко розвернулася і пішла назад, до припаркованого під церквою «лендровера».

Лишивши машину біля готелю, вона зазирнула до місцевого універмагу, де купила поїсти, тоді відмітилася в автоматі самообслуговування в фоє і піднялася в свій номер на одну особу. Кімната була маленька й аскетична, але ідеально чиста і зручна, а вікно дивилося на розкішно-потворну ратушу з біло-червоної цегли, обліплену силою-силенною завитків, сандриків і левів.

Двійко сандвічів, шоколадний еклер, банка дієтичної кока-коли і яблуко покращили Робін настрій. Сонце повільно опускалося за будівлі на Променаді, а вона скинула взуття і дістала з сумки ксерокопії Талботових нотаток і колоду таро Тота, яке вигадав Алістер Кроулі й у якому Білл Талбот шукав відповіді на загадку зникнення Марго. Витрусивши колоду з пачки в долоню, Робін почала перебирати карти, роздивляючись картинки. Як вона й підозрювала, Талбот перемалював чимало образів до свого записника — вочевидь, з тих карт, які траплялися йому під час частих спроб розкрити справу за допомогою таро.

Робін розгорнула ксерокопію «рогатої сторінки» (як вона подумки її охрестила): на ній Талбот міркував про три рогаті знаки зодіаку — Козерога, Овна й Тільця. Сторінка походила з останньої чверті записника, де цитат з Алістера Кроулі, астрологічних символів і дивних картинок було значно більше, ніж твердих фактів.

«Рогата сторінка» засвідчувала поновлення інтересу Талбота до Сатчвелла, якого детектив спершу викреслив на основі того, що Сатчвелл — Овен, а не Козеріг. Талбот склав повний натальний гороскоп Сатчвелла й дав собі клопіт відзначити деякі аспекти фразою «так само в АК». «Так само в АК». «І НЕ ЗАБУДЬ ПРО ЗВ’ЯЗОК З РАС».

На додачу до всього, таємничий Шмідт і далі виправляв знаки, хоча Сатчвеллові було дозволено залишитися Овном.

Тут на думку Робін спала дивна ідея: концепція чотирнадцяти-знакового Зодіаку — відверта дурниця («А хіба Зодіак на дванадцять знаків — не дурня?» — спитав голос у її голові, навдивовижу схожий на Страйків), але ж дати попливуть, якщо втиснути в систему ще два знаки ?

Вона взяла мобільний і загуглила «14-знаковий зодіак Шмідт».

— О Боже,— вголос вимовила Робін у тиші номеру.

Вона ще не до кінця зрозуміла, що читає, коли мобільний у руці задзвонив: Страйк.

— Алло,— поспіхом вимовила Робін, перемикаючи телефон на гучний зв’язок, щоб не відриватися від читання.— Як ти?

— Втомився як собака,— відповів Страйк; з голосу було це чути.— Що сталося?

— Ти про що? — здивувалася Робін, бігаючи по рядках очима.

— У тебе такий голос, ніби ти знайшла щось нове.

Робін засміялася.

— Гаразд, ти не повіриш, але я щойно знайшла Шмідта.

— Кого-кого знайшла?

— Шмідта, Стівена Шмідта. Це реальна людина! У 1970 році він написав книжку «Астрологія 14» і запропонував включити до зодіакального кола ще два знаки — Змієносця і Кита, тобто Цетуса!

На мить стало тихо, а тоді Страйк пробурчав:

— Якого дідька я це проґавив?

— Пам’ятаєш, у будинку, де мешкала Марго, є статуя чоловіка зі змією в руках? — спитала Робін, відкидаючись на подушки серед розкиданих карт таро.

— Асклепій,— відповів Страйк.— За римською легендою, після смерті перетворився на сузір’я Змієносця. Бог-цілитель.

— Це пояснює зміну дат, еге ж? — спитала Робін.— І зрозуміло, чого бідний Талбот так заплутався! Він намагався всіх розкидати по зсунутих датах за Шмідтом, але не виходило. А інші астрологи, яких він читав, так і керувалися гороскопом на дванадцять знаків...

— Авжеж,— перебив її Страйк,— і божевільний тип від того поїхав ще більше, так-так.

Його тон ніби казав: «Це дуже цікаво, але не важливо». Робін дістала з-під себе «трійку дисків» і неуважно придивилася до карти. Тепер вона так добре розумілася на астрологічних символах, що одразу впізнала Марс у Козерогу.

— А в тебе як справи? — спитала вона.

— Ну, завтра прийде стільки людей, що церква не вмістить, тож Джоан раділа би. Я дзвоню сказати, що виїду назад до Лондона у вівторок.

— Тобі точно не треба затриматися?

— Сусіди обіцяють дивитися за Тедом. Люсі запрошує його трохи пізніше приїхати до Лондона. А в тебе які новини?

— Гм... згадую... я закрила справу Листоноші,— відповіла Робін.— Здається, наш ведучий навіть розчарувався, коли дізнався, хто його переслідувач. А от його жінка страшенно зраділа.

Страйк рохнув.

— Тож натомість ми взяли справу брокерки,— провадила Робін.— Нічого осудного між чоловіком і нянькою поки що не сфотографували, але гадаю, чекати недовго.

— Ти заслужила на дуже велику відпустку, Робін,— грубувато мовив Страйк.— Не знаю, як тобі дякувати.

— Та ну тебе,— відповіла вона.

Невдовзі по тому вони поклали слухавки.

У номері раптом стало темно. Сонце опустилося; обриси міста тепер нагадували монструозний готичний палац. Робін увімкнула нічник і озирнулася на ліжко, закидане гороскопами й картами таро. З погляду Страйкового скептицизму, малюнки Талбота здавалися карлючками в щоденнику підлітка — ні до чого не ведуть, і намалювали їх винятково з любові до чудес.

Позіхаючи, Робін поскладала ксерокопії і сховала до сумки, сходила в душ, у піжамі повернулася в ліжко й зібрала колоду таро, складаючи карти по порядку й перевіряючи, щоб жодна не загубилася. Не хочеться, щоб у прибиральниці склався в голові образ людини, яка лишає в готельному номері карти таро.

Уже майже сховавши карти в коробку, Робін раптом сіла й почала їх тасувати. Вона була надто втомлена, щоб робити рекомендований у буклетику до колоди розклад на п’ятнадцять карт, але з ретельного вивчення Талботових нотаток знала, що іноді детектив шукав відповіді всього-на-всього у трьох картах: перша означала «природу проблеми», друга — «причину», а третя — «рішення».