Завжди поруч - Гранд Михаил - Страница 6

Вони познайомилися в нічному клубі. Жоржина постійно відвідувала подібні заклади, і часто-густо заводила зовсім не потрібні їй знайомства. Але цей випадок закінчився не так безневинно, як звичайно. Вони потанцювали, випили, потеревенили про те про се, а після півгодинного спілкування пішли до вбиральні, де вона йому віддалася.

І це стало одним з приводів розірвати набридливі стосунки з Флоріаном.

– А що, у житті все треба спробувати, – сказала вона порожній кухні. – Можливо, ми колись знову будемо разом, але не зараз.

Жоржина покрутила в руках мобільний телефон. На індикаторі мережі бракувало однієї риски. За мить вона з'явилася і знову зникла. Дівчина хвильку подумала й почала набирати номер Теодора. Гудок, другий…

– Що? – прохрипів голос у слухавці.

– Привіт, Тео, – посміхнулася вона. – Це Жоржина.

– Чого тобі? – роздратовано гаркнув він.

– Маю гарну новину – я вільна. Тепер нам ніщо не заважатиме. Я кинула Флоріана.

– То й що? – відповів він. – А в мене мати з вікна впала, з четвертого поверху вивалилася. Вона в лікарні, і мені терміново треба їхати до неї.

– Ой, співчуваю тобі… – тихо прошепотіла дівчина. – Сподіваюся, з нею все гаразд?

– Так, жива, – відповів Теодор. – Я в автобусі зараз. Повернуся через два тижні…

У телефоні запанувала приголомшлива тиша. Хлопець поклав слухавку, нічого приязного не сказавши на прощання й жодним чином не прокоментувавши те, що заради нього Жоржина розірвала стосунки з людиною, з якою зустрічалася так довго.

– Та пішов ти! – обурено вигукнула вона й жбурнула телефон геть.

Недовго думаючи, Жоржина видалила номер Теодора з книги телефонних контактів. На душі, звичайно, було трохи прикро. Вона цілий день чекала від нього дзвінка і вже твердо намірилася провести цю ніч разом з ним. Запросити до себе додому, розпити пляшку вина з маминого бару. А потім під музику займатися з хлопцем тим, що більше вже не треба приховувати від Флоріана.

Плани обламалися. Але в цілому її настрій не зіпсувався.

«Усе це дрібниці, – вирішила Жоржина. – Ось лишень цей висип мине. Добре, що хоч не свербить, але виглядає жахливо».

Після сексу зі студентом аграрного училища на статевих органах дівчини з'явився якийсь підозрілий червоний висип, якого там раніше не спостерігалося.

«На подразнення не схоже. Може, це венерична хвороба? Цей сучий син міг чим завгодно мене нагородити!»

У школі в старших класах їх не рідко попереджали, що кращий засіб для захисту від інфекцій, які передаються статевим шляхом – це презервативи. Про це говорили на кожному уроці основ безпеки життєдіяльності. Але дівчина, очевидно, нехтувала порадами вчителя. Виховання культури безпеки було для неї не більше ніж нудною темою в зошиті.

Жоржина зітхнула й взялася шукати номер Віолети. Але не встигла вона натиснути на кнопку виклику, як телефон завібрував у її руці, залунала мелодія, і сенсорний екран проінформував, що вона має вхідний дзвінок від тієї самої подруги.

– Алло! – почулося в трубці. – Жоржино, це ти?

– Я, хто ж ще? – засміялася дівчина. – Ти що, вже хильнула?

– Ні, але відчуваю, що сьогодні буду пити, – почула вона відповідь. – Чому в тебе телефон був вимкнений? Я наче турбувалася й усе таке…

– Вимкнула, тому що Флоріан увесь день надзвонював. Я його кинула.

Запанувало напружене мовчання. Жоржина сподівалася, що після її слів буде бодай якась реакція. Але Віола мовчала, наче язика проковтнула.

– А ще я Теодора послала куди подалі. Він справжня наволоч. Навіть «Привіт» ніколи не скаже, а лише своє хамське: «Що?» – от тепер нехай горює й лікті собі кусає, що мене втратив.

– Ну, ти молодець! – нарешті відповіла Віолета. – Відразу двох поставила на місце.

– Спасибі тобі! Ти мене завжди підтримуєш.

– Ну, а навіщо ж ще потрібні друзі? Ми з тобою не розлий вода.

Так і було. Вони вже давно товаришували, допомагали одна одній чим могли і всіляко підтримували. Правда, не завжди щиро й часто в тому, чим навряд чи можна було б пишатися. Наприклад, розірванням стосунків з Флоріаном і випадковим сексом з Теодором.

– А знаєш, я до тебе зараз приїду, і ти мені все докладно розповіси. Я лусну з цікавості!

– Добре, чекаю.

– Тоді я вже їду. Бувай!

Жоржина відчула, що сьогодні зробила перший крок назустріч собі новій – тій, якою вона завжди мріяла стати. Вільною. Не вистачало лише незалежності від батьків. Для початку достатньо було б просто фінансової самостійності.

Вони з Віолетою дружили давно – з дитинства, мало не з пелюшок. Не могли не товаришувати, тому що жили на одній вулиці, в одному будинку, на одному поверсі, буквально в сусідніх квартирах. Ходили разом до садочка. З першого класу – до тієї самої школи. Сиділи за однією партою. Дівчата продовжували товаришувати й зараз – після того, як батько Жоржини взяв будинок в іпотеку і вона переїхала.

У Жоржини завжди все було кращим і гарнішим: іграшки, одяг, шкільне приладдя, хлопець – і нарешті, батьки багатші. Віолета жахливо заздрила своїй подрузі – вона не мала й десятої частки того, що було у тої. А тепер це взагалі складало соту частину. Тим не менш, і сама Жоржина страждала від заздрощів – адже її подруга завжди була вільна й робила що заманеться.

Жоржина не бажала миритися з тим, що мала постійно перебувати під наглядом батьків. Але й наглядом це було важко назвати. Вони чіплялися до дрібниць, а найважливіше не помічали. Подавали приклад на словах і щонайменше – на ділі. Не тікати із садочку, намагатися добре вчитися в школі, тому що в житті їй ніхто не допоможе – лише багаж знань. Тож обов'язково треба вчитися! Причому на «відмінно», щоб стати людиною. Вони так і казали: «Тобі треба стати людиною», – наголошуючи на останньому слові, наче вона народилася якоюсь куркою.

Дівчина вислуховувала постійні нотації батька й матері про те, що треба триматися за цього багатого юнака. Дуже міцно триматися! Тому що лише він може дати їй шанс на краще майбутнє. Вони народили її, дали ім'я, виховали і вручили квиток у життя. А тепер їй треба просто триматися його, і він виведе її в люди… і їх, звичайно, теж.

Батьки прагнули як краще – щоб їхня донька кохала Флоріана й не думала про проблеми, маючи благополуччя й статки. Але вони забули (або не знали), що люди звичайно відчувають палке бажання чинити навпаки, якщо їм щось забороняють. А якщо перебувати під постійним тиском і роками вислуховувати одноманітні повчання, обов'язково зроблять усе протилежним чином. Головне – тільки отримати певний поштовх потрібної миті. І не важко здогадатися, хто допоміг Жоржині зробити рішучий крок – її найкраща подруга Віола.

– Я так заздрю їй… – прошепотіла Жоржина. – Вона завжди була вільною від усіх і робила все, що забажає. Але тепер і я такою стану!

Пролунав дзвінок у двері. Це приїхала Віолета – про вовка промовка, а вовк і в хату…

Віолеті здалася дуже вдалою ідея вирушити до подруги. Вона прокричала Жоржині в слухавку: «Їду! Бувай!» – кинула мобільний телефон до величезної лакованої сумки і вийшла на вулицю ловити таксі. Було пізно, і автобуси вже не ходили.

Дійсно, ця дівчина завжди мала свободу вибору й займалася усім, чим заманеться. Але саме через такі вольності вона вела досить безладне життя і часом зустрічалася з його не найприємнішими сторонами.

Вона могла висадити три пачки цигарок на день, якщо мала достатньо грошей. Пиячити скільки влізе у свята або просто так, без особливого приводу. Мати секс з ким завгодно, якщо їй цього хотілося й знаходився відповідний кандидат. Але Віолета була нещасливою. Вона сама себе такою зробила, а тепер палко бажала, щоб її найкраща подруга Жоржина розділила з нею це горе, пізнавши його сповна.

Часто за її улесливою посмішкою й ласкавими словами приховувалися неабиякі підлість і фальш…