Завжди поруч - Гранд Михаил - Страница 35

Він зітхнув та приклав складені дахом пальці до губ, міркуючи…

Люди, наче стрілки годинника – ходять і ходять по колу. Хтось поспішає, як секундна, інші йдуть повільно, наче та, котра відміряє години. Переважна частина людства здатна обирати власний шлях не більше, ніж ці стрілки. Крім годинникарів, звичайно. І така обмеженість залишається, незважаючи на резонансну тенденцію до свободи і незалежності особистості.

«Про який суверенітет взагалі може йтися?» – подумав Флоріан.

Якби Вінсент не вчив свого сина життєвим премудростям і не допомагав йому з юнацьких років, то той, можливо, не відкрив би кавовий бізнес та зараз не сидів би у власному житлі й не писав собі на втіху. Чоловікові, у свою чергу, потрібні були довгі роки, щоб досягти успіху і отримати можливість підтримувати когось. Ціною цьому став час – найкоштовніша валюта у світі. І цей час минув, його вже не провести з рідними людьми.

Завжди існує певна залежність від когось або чогось. Так і з Валентином. Як вдало він зустрів Флоріана – потрібного йому хлопця, що запропонував роботу і допоможе з виданням! Якби цього не сталося, що б він зміг вдіяти сам-один?

«Свобода вибору і вчинків – це така сама брехня, як розумова та фізична праця».

Токар виготовив деталь на заводі. Вважається, що це фізична праця, тому що він працював руками. Або ногами, якщо це робітник копав траншею. А якщо письменник написав книгу або вчений, наприклад Ератосфен, обчислив радіус Землі – то це вже розумова праця. Але хіба ця праця – не такий самий продукт, як деталь токаря або траншея під закладання фундаменту? Адже книгу можна відчути, а знання використовувати з практичною метою.

Відмінності, звісно, є. Розумова праця має свої особливості і складнощі. Її неможливо відчути і побачити. Коли учня вчать роботі на токарському верстаті, йому просто демонструють, що потрібно робити. Він це може наочно побачити: як потрібно закріпити деталь, пересувати маховики й що робити далі. Відповідно, і вчитель спостерігає за роботою підопічного, підказуючи, чого робити не варто, та на ходу виправляючи помилки новачка.

Якщо ж студент не здатен розв'язати завдання, викладач може лише запропонувати подумати. Він не може сказати, як саме необхідно міркувати, які знання віднайти з пам'яті і застосувати до конкретного випадку. Усе, що він каже: «Думай, думай добре». При цьому ніхто у світі не здатен зрозуміти, про що саме зараз думає людина біля дошки. Похапцем поновлює у пам'яті параграфи з підручника – або згадує, як провела цю ніч в обіймах гарної дівчини. Дізнатися, що відбувається в голові іншої людини, неможливо.

Однак, навіть з урахуванням відмінності між розумовою і фізичною, споконвіку людська праця ділиться на продуктивну і управлінську. Продуктивна праця врешті приносить плоди, а управлінська – це хитрий батіг, що може дати лише невидимий результат, наслідки якого, втім, не завжди виявляються продуктивними для суспільства.

Флоріан застиг перед монітором. На екрані текстовий документ терпляче чекав, доки його сповнять нові слова й абзаци. Юнак стрибав думками з одного на інше, але чітко зосередитися на книзі не міг. Він постійно відволікався, особливо на цокання настінного годинника. «Час вислизає», – щосекунди підказував той Флоріану.

Він подивився на паркет під ногами, торкнувся пальцями волосся. Усього кілька днів не сідав за книгу, і зовсім вибився з колії. Іноді краще не відволікатися від справи, навіть якщо частина закінчена й здається, що потрібен невеликий відпочинок.

Паркет скрипнув. Флоріан піднявся й пішов на кухню. За кілька хвилин повернувся зі склянкою соку та бутербродом.

– Ну що, спробуємо писати? – запитав він у іграшкового ведмедя Вірджила – і той, за звичаєм відповів мовчанням.

Їжа завжди допомагала, і зараз теж опинилася корисною. Юнак продовжив роботу над книгою. Сторінка за сторінкою на світ з'являлася друга частина, про політику…

Мистецтво управління державою, іншими словами, політика. У чому сутність цього явища, його писані й неписані особливості та як давно воно з'явилося? Можна довго розглядати різні форми й принципи, вдаватися до історичних подробиць, але навряд чи ці відомості дадуть повне уявлення і дозволять зазирнути до закулісся.

З давніх-давен існували бідні й багаті, ті, хто керував, і ті, ким керували. Про цю конкретну тенденцію свідчить всесвітній історичний процес, який бере свій початок від виникнення людського суспільства, і в залежності від спільних прикметних рис умовно поділяється на хронологічні періоди.

З цього випливає логічне запитання: що являє собою історія? Це сукупність випадкових подій, що відбуваються у хронологічному порядку, або послідовність закономірних явищ?

Вчені дотримуються думки, що все у світі певною мірою взаємозалежне – тобто з одного випливає друге, третє тощо. У такому разі, чи існує можливість управляти історією, або процеси відбуваються самі по собі? Якщо ж управляти можна, то хто це робить і яким чином? Чи є у цього явища причинно-наслідкові зв'язки?

Відповідь проста й очевидна – це влада.

Лише вона дає такий привілей. І важливо відзначити, що подібна перевага постійно використовується не з найгуманнішою метою. Ще за часів глибокої старовини ті, хто були при владі, мали за пріоритет власне збагачення і безмежний контроль над іншими.

Біблія каже, що будь-яка влада – від Бога. В оригіналі послання до Римлян (13:1-6) звучить так: «1. Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. 2. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе. 3. Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, 4. бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві! 5. Тому треба коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління. 6. Через це ви й податки даєте, бо вони служителі Божі, саме тим завжди зайняті».

Звісно, податки важливі, адже це механізм фінансового забезпечення діяльності держави. Але невже усіляка влада дійсно від Бога? У такому разі кожен мав би благословляти диктаторів і тиранів.

Ті, хто приходять до влади й починають керувати іншими людьми – це такі самі люди, як і інші, а трапляється, що й гірші. І навряд чи хтось з них дійсно дарований небесами.

Багато є радісних людей, але чимало і сумних. Комусь пощастить, комусь – не дуже. У світі існує безліч країн, де уряд не має жалю і прагнення дійсно покращити життя тим верствам населення, які конче потребують цих змін.

Для слабких духом влада – це спокуса. Вона дає можливість стимулювати корупцію, вчиняючи дії з метою особистої вигоди, що суперечать законодавству і моральним принципам.

А щоб на подібних явищах не фокусувалася зайва увага, використовуються усілякі маніпуляції з суспільною думкою, після чого вона відповідає трафарету – як належить.

Такого роду акції відбуваються до викриття. Рідше – до тих пір, поки залишається підґрунтя, на якому можна вести нечесну гру.

І коли вже нема чого розкрадати у своїй країні – можна піти далі, до інших. Розпочати військові дії.

Але для чого все це? Відповідь проста. Будь-яка війна починається через бажання мати ресурси, причому не лише природні або матеріальні, але й людські. Завдяки їй можна використовувати працю інших задля власної мети і жити в комфорті.

Досягти окреслених цілей можна різними способами. Перший – почати повноцінну «гарячу» війну, з військами, бомбардуваннями і окупацією. Але цей метод досить витратний та вимагає часткового знищення жаданих благ. При цьому немає гарантій, що народ окупованої країни не піде в партизани, завдаючи безліч незручностей.

Інший спосіб – «холодна» війна, де основною зброєю стають не танки і літаки, а слово. Проводиться інформаційна кампанія з метою дезорієнтації. Населення регулярно споживає «байки». У його сприйнятті виникає розрив з дійсністю, люди поступово перетворюються на рабів, для яких незнання і брехня – це відправна точка. Ніхто не знає справжньої ситуації, і мало тих, хто розуміє, що їхня країна вже під владою чужинців. Тим часом народ продовжує творити окупацію власними руками.