Пентаграма - Несбьо Ю - Страница 10

Про такий шлях для Харрі він не говорив.

Харрі запізнився в «Боксер» на чверть години. Начкрим сидів за одним із далеких столиків із келихом пива. Коли Харрі підсів до нього, він шкірою відчув його важкий по­гляд. Глибоко посаджені блакитні очі виблискували обабіч вузького аристократичного перенісся. У начальника було густе сиве волосся, пряма постава і сухорлява фігура, наскільки дозволяв вік. Загалом, він був із особливої породи шістдесятирічних людей похилого віку — складно повірити в те, що вони коли-небудь матимуть вигляд по-справжньому старих. У кримінальному відділі його називали Президентом: не лише через овальний кабінет, але й тому, що розмовляв він, як глава держави, особливо в офіційній обстановці. Але зараз обстановка була по можливості неофіційною. Начальник кримінальної поліції розкрив безгубий рот і запитав:

— Ви сам?

Харрі замовив офіціантові мінеральну воду «Фарріс», узяв зі столу меню, вивчив першу сторінку і якомога безтурботніше кинув:

— Він передумав.

— Ваш свідок передумав?

— Так.

Начкрим повільно тягнув пиво з келиха.

— Він був готовий виступати свідком протягом п’яти місяців, — додав Харрі. — Ми з ним говорили ще позавчора. Як ви гадаєте, свинячі рульки тут непогані?

— Що він сказав?

— Ми домовилися, що сьогодні я заберу його після служби у Філадельфійській парафії. А коли я туди прийшов, він сказав, що передумав. Він зрозумів: у машині зі Сверре Ульсеном сидів усе-таки не Том Волер.

Співрозмовник подивився на Харрі. Потім різким рухом підкинув ліву руку і поглянув на годинник, що, як зрозумів Харрі, означало завершення зустрічі.

— Тоді нам залишається тільки припускати, кого саме бачив у машині ваш свідок. Що скажете, Холе?

Харрі глитнув, подивився на меню:

— Рульки. Мабуть, все ж свинячі рульки.

— Вибачте, мені пора. Запишіть на мій рахунок.

Харрі вичавив смішок:

— Ви дуже люб’язні, шефе. Не лукавитиму, у мене було неприємне передчуття, що мені загрожує залишитися тут наодинці з меню.

Начкрим спохмурнів і з роздратуванням в голосі відповів:

— Дозвольте і мені не лукавити з вами, Холе. Усім відомо, що ви з інспектором Волером на дух один одного не переносите. У той самий момент, коли ви надали мені свої висмоктані з пальця звинувачення, у мене виникла підозра, що на ваші аргументи сильно вплинула особиста антипатія. І ця підозра, наскільки я зрозумів, повністю підтвердилася.

Начальник кримінальної поліції відсунув келих від краю столу, встав і застебнув піджак.

— Тому, Холе, скажу вам коротко і, сподіваюся, ясно. Вбивство Елен Єльтен розкрите, а справу — закрито. Ні ви, ні хто-небудь іще не надали достатніх підстав для нового розслідування. Якщо ви ще раз повернетеся до цієї справи, це буде порушенням наказу, і я без вагань підпишу папір про вашу відставку. І не тому, що я крізь пальці дивлюся на злочинців у наших рядах, а тому, що мій обов’язок — підтримувати робочу обстановку і не дозволяти, щоб особисті стосунки впливали на службові. Нам не потрібні ті, хто на порожньому місці зводить паніку. Якщо я ще раз дізнаюся про ваші звинувачення проти Волера, вас негайно усунуть із посади і справу передадуть в ОСО.

— Яку справу? — глухо запитав Харрі. — Волер проти Єльтен?

— Холе проти Волера.

Начальник пішов, а Харрі продовжував сидіти і дивитися у напівпорожній келих. Так, він міг послухатися наказу, але це нічого б не змінило. Він уже готовий. Він програв і тепер перетворився на загрозу для своїх. Зрадник-параноїк, годинникова бомба, що її вважатимуть за краще позбутися при першій нагоді. Варто тільки Харрі дати привід.

Офіціант приніс пляшку «Фаррісу» і запитав, чи не буде він замовляти що-небудь із їжі або напоїв. Харрі облизнув пересохлі губи... Варто тільки дати привід, і все покотиться, збільшуючись у розмірах, як снігова грудка з гори.

Він відсунув «Фарріс» убік і відповів офіціантові...

Чотири тижні та три дні тому все почалось. І закінчилося.

Частина II

Розділ 8. Вівторок і середа. Чау-чау

У вівторок температура повітря в Осло піднялася до двадцяти дев’яти градусів у тіні, і вже о третій годині люд повалив із офісів на пляжі Хука і Вервен­ської затоки. Натовпи туристів збиралися в кафе просто неба на Акер-Брюгге та у Фрогнер-парку[8], де вони, обливаючись потом, робили неодмінне фото Моноліту, після чого поспішали до фонтана, сподіваючись, що вітер обіллє їх освіжаючим душем із водяних бризок.

У іншому ж міське життя тривало тихо і нагадувало уповільнену зйомку: роздягнені до пояса дорожні робітники схилилися над своєю технікою, будівельники на риштованнях на старій будівлі Державної лікарні дивляться на порожні вулиці, таксисти, зібравшись у тіні, базікають про вбивство на Уллеволсвейєн. Ознаки активного життя подавала тільки Акерсгата, де постачальники сенсацій давали волю своєму глузливому стилю і з натхненням терзали поки що свіже вбивство. Багато штатних газетярів були у відпустках, і редактори кинули на цю справу всіх: од студентів-журналістів на літньому підробітку до нудьгуючих співробітників із політичного відділу. Тільки оглядачів культури ніхто не чіпав. Але однаково було спокійніше, ніж зазвичай. Можливо, тому, що «Афтенпостен» переїхала з багатої традиціями вулиці газетярів у центр, розкидавши контори в убогих провінційних хмарочосах, які скребуть і без того чисте небо.

Місто натхненно розгортало велике будівництво в районі Бйорвіка, але у ведучого кримінальної хроніки Рогера Єндема з кабінету відкривався краєвид тільки на Плату — ринок наркоманів на задвірках дивного нового світу. Він упіймав себе на тому, що час від часу шукає там очима Томаса. Але Томас сидів зараз в Уллерсму — відбував покарання за спробу вторгнення в будинок поліцейського цієї зими. Але чи варто було із цього приводу сумувати? Тепер Рогер хоча б перестав боятися, що одного дня побачить молодшого брата загиблим від передозування.

В «Афтенпостен» не квапилися з призначенням нового редактора, після того, як старий погодився піти за скороченням штату, і просто доручили кримінальну хроніку відділу новин. Насправді це означало, що Рогеру Єндему довелося за ту саму зарплату звалити на себе і редакторські обов’язки. Зараз він сидів за столом, поклавши пальці на клавіатуру, і пильно вдивлявся в обличчя жінки, фотографію якої нещодавно зробив фоном для робочого столу. Ця жінка ось уже втретє зібрала речі й залишила і його, і квартиру на Сейльдуксгате. Він знав, що цього разу Деві не повернеться, і пора йти далі. Він налаштував екран і змінив фоновий малюнок. Для початку.

За розпорядженням начальства Рогеру треба було відкласти поточний сюжет про героїн. І добре: писати про наркотики йому ніколи не подобалося. Деві стверджувала, що це через Томаса. Рогер постарався на якийсь час забути і про неї, і про молодшого брата, і зосередитися на дорученому сюжеті. Йому потрібно було написати статтю про вбивство на Уллеволсвейєн, а там, дивись, намітиться розвиток, нові повороти, з’являться підозрюваний або підозрювані. Робота обіцяла бути легкою: все вказувало на сексуальне підґрунтя, а деталі — просто скарб для журналіста! Молоду незаміжню жінку двадцяти восьми років застрелено вдома, у власному душі, в п’ятницю, серед білого дня. Знаряддям убивства, скоріше за все, був пістолет, виявлений у відрі для сміття в тій же квартирі, сусіди нічого не бачили, сторонніх у будинку не помічено, і лише один із мешканців вважає, що чув щось подібне до пострілу. Оскільки ніщо не вказує на пограбування, поліція дотримується версії, що Камілла Луен сама впустила злочинця, проте ніхто з її знайомих не викликає серйозних підозр, оскільки в усіх — більш-менш хороше алібі. Камілла Луен, автор текстів у рекламному агентстві «Лео Бурнетт», того дня поїхала з роботи чверть на п’яту, а о шостій у неї було призначено зустріч із двома подругами в Будинку художників, що робить маловірогідним припущення, ніби вона запросила когось до себе в гості. Маловірогідним є і те, що хтось подзвонив Каміллі Луен із вулиці та попросив упустити, відрекомендувавшись чужим ім’ям: над дзвінками встановлено камеру спостереження.