Дівчинка на кулі - Слоньовська Ольга - Страница 78

В останній день липня ми з Катрусею отримали свої екзаменаційні листки, в яких вже було записано, в якій черговості і якого дня кожна з нас буде здавати вступні іспити. Подрузі випало писати математику вже першого серпня, п’ятого здавати біологію, а в мене перший екзамен — твір! — був призначений аж на шосте! Такий стан справ тоді чомусь зовсім не втішив. Гарні перспективи! Хтось уже половину вступних випробувань пройде, а я ще жодного іспиту не складу. Про те, що в мене залишався майже тиждень для підготовки, в ті хвилини якось і не думалося.

Ще напередодні свого першого вступного екзамену я до самого обіду зубрила з мови й літератури те, що й так знала майже напам’ять, а пополудню зібралася в Районний Центр, щоб довідатися про успіхи однокласниці, а заодно й переночувати у Катрусі, адже вдосвіта треба вчасно добратися з Районного Центру в Обласний. Перший приміський поїзд відправлявся о п’ятій годині ранку. Це мене цілком влаштовувало, бо, якщо добиратися з достатнім запасом часу, запізнення на екзамен унеможливиться взагалі.

Коли я натискала на кнопку дзвінка, то вже чула, як у квартирі хтось голосно плакав. Побачивши мене, подруга кинулася до мене, як до рідної:

— Ніякої справедливості на екзаменах ні від кого не чекай! У мене з біології — «задовільно»!

Я не могла повірити почутому. Як це — з біології «трійка» у переможниці республіканської олімпіади? Такого бути не може! Катруся знає біологію краще від нашої вчительки, а фізіологію й анатомію — від Василини Кирилівни!

Після того як моя подруга наридалася до гикавки, мама силоміць напоїла її чаєм, і наша нещаслива абітурієнтка медичного інституту почала розповідати, як екзаменатори збивали її з толку на усному іспиті, як перекручували те, що вона відповідала, як наприкінці підсумували, що й за їхнє «задовільно» повинна бути неймовірно вдячна, бо вони виїмково з жалю ледве витягли її відповідь на позитивну оцінку. Щодо іспиту з математики, то до цієї оцінки Катруся ніяких претензій не мала, хоча математика давалася їй значно важче, ніж біологія.

— Завдання виявилися дуже легкі. Біквадратне рівняння, задачка такого рівня, що наша Шім-Вішім пропонувала хіба що Льончикові Паці й Боксеру, трієчникам нещасним, синуси-косинуси з геометрії. Я навіть сподівалася, що на «п’ятірку» напишу! Проте й «четвірка» з математики — для мене дуже добра оцінка. Через прокляту біологію все пішло нанівець! Не поїду я складати наступні екзамени, нема в цьому жодної потреби — і так уже не вступлю!

Втішаю Катрусю, що не все ще втрачено, що ні в якому разі не можна сходити з бігової доріжки, подолавши тільки половину дистанції, тим більше що минулого року в медінституті на лікувальний факультет прохідними були всього чотирнадцять балів. Це ж дві «трійки» і дві «четвірки». Ось на моїй спеціальності торішній прохідний — аж цілих сімнадцять! А цього року — п’ять абітурієнтів на місце! А на лікарський факультет у медінституті, як не дивно, — лише два абітурієнти!

Хіба в мене коліна не трясуться? Але я готуюся — й контра спем сперо, як писала Леся Українка, — без надії сподіваюсь! Ось заздалегідь підготувала для екзамену з історії КПРС і навіть принесла подрузі для такого ж іспиту заготовки найтяжчих питань: на окремих аркушиках — порядок денний кожного з’їзду КПРС. Так нам легше буде запам’ятати, бо ті з’їзди, як інкубаторні курчата, — щоразу одне й те ж саме, тому треба не заплутатися бодай у головних відмінностях. Історія КПРС у мене — третій іспит, а в подруги останній. «Четвірку» з історії Катруся зможе заробити без особливих зусиль. Навіть якщо з хімії, не дай Боже, поставлять «трійку», то й у такому разі ще варто розраховувати на перемогу, але хімію треба постаратися здати як мінімум на «чотири»! З біології Катрусина «трійка» випадкова. Занизили оцінку, тому що це один із двох профілюючих іспитів. На наступних екзаменах у медінституті навряд чи вже когось будуть «валити» — і так он скільки «двійок» з математики вліпили! А ще й з біології кілька буде. Якщо настільки прискіпливо до Катрусі придиралися, то сумніваюся, щоб інші абітурієнти біологію знали краще й отримали вищі оцінки! Та й не можуть усіх зайвих під час екзаменів відсіяти — має бути конкурс хоч два вступники на одне місце й після всіх іспитів. Ще є великий шанс пройти! Треба тільки боротися до кінця!

Утім, розраджуючи подругу, я сама вже сумнівалася в тому, що говорила. А ще дуже боялася, що Катрусина мама нап’ється, і це стане для подруги останньою краплею. На пиятику двірничка здатна навіть без причини — а тут така оказія, така образа, така страшна кривда! Та жінка дотримала обіцянки не брати в рот і краплі спиртного, поки донька не здасть усі вступні іспити. Якби ж тільки це могло допомогти Катрусі стати студенткою!

На вокзал удосвіта я прибігла однією з перших. Купила квиток у сонної касирки і ще майже годину чекала поїзда. Мені весь час здавалося, що ось-ось оголосять, що з якихось причин приміський дизель сьогодні курсувати не буде. Коли ж потяг нарешті рушив, я мало не перехрестилася, та навпроти сидів якийсь малоприємний дядько, і я злякалася, що в Обласному Центрі він ще на вокзалі побіжить писати на мене донос. А віруючу комсомолку, яка привселюдно хреститься, як це роблять у транспорті старі бабусі, однозначно до вступних іспитів не допустять.

Поїзд бадьоро долав шлях між станціями, упевнено скорочуючи відстань до кінцевої зупинки, за вікнами пливли ще вкутані світанковими туманами села й підсвічені ліхтарями перони маленьких містечок. Я вже й заспокоїлася: ото дурна, знайшла чим хвилюватися, та ж потяг прибуде в Обласний Центр о сьомій тридцять! На дев’яту до педінституту з вокзалу ще можна десять разів туди й назад проїхатися міським автобусом! Та раптом у голові ніби прозвучав початок оповідання Михайла Коцюбинського «Ялинка»: «Разно бігли мишасті коненята», — й наче у відповідь на закладене в цій фразі тривожне передчуття небезпеки, поїзд зробив якийсь спазматичний ривок, другий, третій — і зупинився посеред поля.

— Колесо спустило! — лиховісно пожартував неприємний дядько, що сидів навпроти. — Дірку заклеять, підкачають повітря — й поїдемо далі.

Те, що в самому дизелі й у вагонах колеса залізні і ніяких пробитих шин бути не може, я добре знала. Годинник показував тільки десять хвилин сьомої — часу доїхати до кінцевої станції теж ще вистачало з надлишком. Та в душі у мене щось розпачливо і неприємно зойкнуло й розпливлося в грудях драглистим холодцем недоброго передчуття. Посеред поля ми простояли майже дві години. Нарешті поїзд рушив, але пихтів, стогнав і плівся з такою нікчемною швидкістю, що коли зупинився на вокзалі Обласного Центру, годинник уже показував без чверті дев’яту. Не тямлячись із розпачу, я вибігла на перон, а звідти стрімголов помчала на автобусну зупинку. Потрібна мені жовта «дванадцятка» втекла прямо з-перед носа. Таксі! Лише воно могло врятувати мою душу! Я кинулася до машин із «шашечками».

— Два карбованці, — похмуро попередив водій, змірявши мене поглядом і прикидаючи в голові, чому такій шмаркачці не терпиться зачекати наступного автобуса, в якому й через усе місто можна проїхатися всього за п’ять копійок, а тут лише якихось чотири зупинки. — Платити треба відразу.

— Плачу три, — відповіла я, згадавши, як зі львівськими таксистами домовлялася цьоця Дозя, й поклала перед водієм зеленувату купюру. — Тільки якнайшвидше до педінституту! Я запізнююся на письмовий екзамен!

Таксист чесно витиснув зі своєї чотириколісного коняки всі сили. На дверях приймальній комісії я стояла вже без двох хвилин дев’ята. Мені сказали витягти який-небудь номерок із тих, що лежали на столі, і вписали його цифру в мій листок абітурієнта, пояснивши, що саме під цим номером завтра після обіду оприлюднять результати іспиту. Тлуста Дама помітно нервувала:

— Екзамен у читальному залі! Біжи швидше, бо не впустять! Я й так уже не мала права тебе реєструвати!

Доки я перебігла через подвір’я, доки знайшла читальний зал, то з жахом побачила, як його двері зачиняє нервова — в неї навіть губа сіпалася! — і дуже строга жінка. Я крикнула їй: «Почекайте!», але екзаменаторка демонстративно клацнула замком перед моїм носом. Отакої!