Фарс-мажор - Стельмах Дмитро - Страница 4

1 березня, понеділок

Написав для Мар'яни відповідь, підбадьорливу, таку, щоб не відвернути молоде пагіння від поезії раз і назавжди, як то у нас не раз бувало. Я ж то добре знаю, як делікатно треба поводитися із вразливою молоддю.

«Дорога Мар'яно!

Вірш ваш, в цілому, гарний, видно, що писано щиро, емоційно, на зламі душі. Однак я, як знаний представник класичної школи в поезії, порадив би вам відійти від новомодного верлібру, непотрібних жаргонізмів, засуржикованості і перейти на традиційне римування. Що я і всім раджу. Повірте, так воно і краще буде, і надійніше. Я вашого вірша розумію. Але чи зрозуміє його читач? От і Михайлові вашому він не зрозумілий. Та не переживайте ви так за свого Скаженого Мігеля, ще приповзе до вас на колінах. А зробити це буде просто, адже він сам вам натякнув про свої уподобання, от і хваліть його мотоцикла, і щось там почитайте про них, скажіть якось принагідно, що вам «Харлей-Девідсон» дуже подобається. Це мотоцикл такий американський. Непоганий мотоцикл. Ви в очах Скаженого Мігеля відразу виростете. І не тільки в його. А от іти з іншим не поспішайте, це ще встигнеться. Бо дівчина передусім цінується за лагідність, тихий голос, витримку і цноту.

Але хочу сказати ще й таке: якщо вже беретеся за складання віршів, то про них треба знати чимбільше, і читати багато – щоб орієнтуватися у сучасній поезії.

Щасти вам.

Щиро ваш – Дмитро Порядний».

А яка ж то все-таки втіха бути не просто поетом, але й наставником творчої молоді! Не гіршим за викладача. Треба якось подумати про зустріч із студентами, у мене ж є чим поділитися з підростаючим поколінням.

2 березня, вівторок

Головна новина дня!

Верховна Рада прийняла постанову про святкування на державному рівні 85-ї річниці ЛКСМУ і посилення ролі громадських організацій у виховній роботі з молоддю. За прийняття постанови проголосували 260 народних депутатів. Кабінету міністрів, відповідно до прийнятої постанови, доручено розробити план заходів святкування цієї дати.

Мамо, де я? Невже совіти повернулися? Мене ж першого заарештують. Не першого числа, а першого за списком. За те, що я так довго боровся з цензурою.

Подзвонив Еміку, спитав, що це за діла. В якій країні ми прокинулися сьогодні?

Емік істерично сміявся, сказав, що шизуха косить наші ряди, а потім поставив мені «Знову в СРСР» Леннона-Маккартні на повну потужність на своєму американському програвачеві. Стецовому, як він висловлюється в дусі сімдесятих. Сказав, що іноді вони повертаються знову.

– Хто вони? Сьогодні ж не п'ятниця, тринадцяте.

– Ленін завжди живий, Дмитре. Він хоч і помер, але живий. Це називається діалектичний матеріалізм. Або комуністична реінкарнація. Тільки Назару нічого не кажи, а то він з братчиками всю Верховну Раду в облогу візьме, паралізує роботу депутатів. Ти ж його знаєш, нашого вічного контрас.

Назар Цибуля – то мій другий найкращий друг. Після Еміка, звісно. А Еміку добре сміятися – йому завжди є куди тікати. У нього є вікно на Сході і запасний парашут. Добре влаштувався.

6 березня, субота

Прочитав збірку поезій під назвою «Алкохоку» якогось добродія на ім'я Юрко Позаяк. Чудово написано, нічого не скажеш, змістовно, цілісно, якісно. Із глибоким осмисленням предмета. Але я полюбляю не білий вірш, а римований. Може, в Японії хоку не римують, але ж ми все-таки в Україні. Чому не писати з урахуванням національних традицій? Справжнє українське хоку має бути римоване.

Але відчуваю, що обов'язково знайдеться якась падлюча журналістська морда, що неодмінно заявить, що хоку з римою – то вже не хоку, що хоку має бути із стількома голосними, із стількома приголосними і ще з казна-чим. Що українським поетам, перш ніж за хоку братися, треба хоч щось про японську поезію знати, і все таке інше.

Та всім не догодиш, це і їжакові зрозуміло. А нам своє робить.

Написав добірку під назвою «Хоку про пиво», моя, так би мовити, антиверліброва відповідь старої гвардії всім модерністським поетам, що зневажають добру давню риму.

Як завжди, першим ділом відніс усе новеньке Зірці. Зірка сказала, що це найкраще, що можна придумати для чоловічої аудиторії. Викликала секретарку, простягла мій машинопис і владно наказала:

– Терміново в номер!

Мені ж Зірка мило усміхалась і почастувала кавою. Розчинною, звичайно, «Нескафе», найдешевший варіант. Чому у нас в усіх редакціях п'ють тільки цю незмінну тупу «Нескафе»? Ну невже не можна зробити якийсь культурненький ансамбляж, наприклад, «Нескафе» з чарочкою «Десни»? Ну не в горбачовському часі живемо, справді-бо.

Що приємно, так це те, що я ще ніколи не мав проблем із Зіркою. Ніколи не переконував її в актуальності і якості моєї поезії. Як все-таки добре, коли маєш контакт з редактором. І що тебе розуміють як близького друга.

8 березня, понеділок

Міжнародний жіночий день.

Поцілував Інгу, зробив дві великі яєчні, заварив індійського чаю, подарував нові польські колготи чорного кольору, який так полюбляє моя дружина. Сказав, що в неї і досі стрункі і привабливі ноги.

– Саме через твої довгі ноги і нафарбовані нігті на них я і одружився з тобою свого часу, – заявив я з гордістю. – Як добре, що жінки тоді ще носили спідниці і я міг як слід роздивитися ноги у потенційних подруг. Жіночі ноги для чоловіків мають вирішальне значення. Після грудей і сідниць, звісна річ. Твої виявилися найкращими.

Інга розплакалась. Чого жінки сприймають компліменти так близько до серця? Я ж не сказав нічого особливого. Кілька приємних слів, така дрібничка. Але і малий знак уваги для жінок багато що важить. Така вже жіноча психологія. Це знає кожен джентльмен.