Київ.ua - Белімова Тетяна - Страница 1

Тетяна Белімова

Київ. ua

Передмова

Розлучення як тренд, або Ще раз про кризу української родини

«Усі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму» – відомий початок класичного твору Льва Толстого міг би послужити епіграфом до роману Тетяни Белімової «Київ.ua». Здається, про фатальний розлад між чоловіком і дружиною вже списані тонни паперу. Що нового можна сказати про жіночу недолю на початку третього тисячоліття? Сучасні українські авторки написали на цю тему так багато – варто лишень згадати імена Євгенії Кононенко, Марії Матіос, Людмили Тарнашинської, Люко Дашвар, Міли Іванцової, Наталки Доляк…

Коли я вперше читала рукопис роману «Київ.ua», то мене не полишало враження, що цей твір є гігантським знаком питання, – настільки часто авторка вживає цей розділовий знак. Чому близькі люди ніяк не дійдуть згоди? Чому чоловіки та жінки обирають не тих, хто може дати їм щастя? Чи існують у світі ідеальні шлюби? І зрештою – куди зникає Любов, яка єднала закохану пару?

Роман Тетяни Белімової – нелегка й сумна розмова на два голоси, Чоловіка і Дружини. Перед нами не родина, а руїна того, що колись було спільним Всесвітом, а тепер стало «кублом нескінченних сварок». Ситуація, до якої потрапила Альона Сухоярська, головна героїня, буде знайома багатьом читачкам. Десятирічний шлюб із вродливим, багатим і успішним підприємцем став пасткою для інтелігентної і вразливої жінки. Змучена безупинними приниженнями, Льона зважується на протест і, забравши двох дітей, робить одчайдушний крок у невідомість. Що принесе їй довгоочікувана свобода?

Перед нами – дві «правди», Його і Її. Ми чуємо впевнений голос Чоловіка: «Вони мали абсолютно нормальну родину! Йому було і комфортно, й затишно, і сімейний побут влаштовував». Однак голос Жінки несміливо заперечує: «Може, хтось і жив добре, тільки не вона! Для неї не знайшлося місця в цій формулі сімейного щастя!»

У підсумку – нещасливі обидвоє. Чоловік, який забезпечив дружину всіма матеріальними благами – від квартири до машини, але так і не зміг упокорити Льону й остаточно привласнити її. Його гордість уражена смертельно – чому таке сталося саме з ним? Втечу жінки він сприймає як зраду. Чоловічий гнів – пекельний вихор, ладний спопелити все навкруги. А в душі Льони – крижана пустеля, яку заповнюють біль, почуття провини перед дітьми і страх майбутнього.

Раптом, за казковою логікою історії кохання, у житті героїні трапляється диво. Доля дарує вічній Попелюшці зустріч із Прекрасним принцем. Помічник народного депутата Максим наче зійшов зі сторінок глянцевих журналів: молодий, освічений, елегантний, він стрибає з парашутом, пише вірші і навіть дбає про бездомних кошенят… Та чи зможе подарувати щастя Льоні? Чи спроможний пожаліти і прийняти кохану разом із усіма її проблемами?…

Сімейна драма «Київ. ua», написана на класичну тему, переконує емоційною глибиною і реалістичністю. Тетяна Белімова не пропонує нам готових відповідей, однак закликає замислитися над причинами вічного протистояння Чоловіка і Жінки і над потребою порозуміння між ними.

Софія Філоненко

Розділ перший

Вона пішла, але багато з її речей, на які він весь час натикався, ніби симулювали її присутність. Вона пішла…Чи не цього він хотів? Не цього прагнув, коли викидав її до ліфта в самій сорочці, п’яний як ніч, і то не від горілки, – ні-ні, він якщо й пив, то ніколи не впивався, – п’яний від своєї злоби на неї, налитий по вінця люттю і гнівом?

Так! Останнім часом усі його думки були саме про це. Невидимий хробачок точив його безперервно, навіть уві сні, вимагав дії, ривка, атаки, будь-якого вчинку, щоб звільнити простір від неї, такої… навіть слова цензурного не добереш. І ось нарешті вранці, після незвичного останнім часом тривалого сну, встав і не побачив її. Вона не залишила записки; на автовідповідачі чи телефоні теж не було жодного повідомлення, але він чомусь одразу спинним мозком відчув: її немає, немає тут, у його житті. Її не буде. Її – більше – не – буде – тут – із – ним. Вона ніколи вже не повернеться, не забуде, не пробачить, бо немає такої сили, яка б воскрешала кохання. Був один такий чоловік колись, але давно вже не з’являвся на цій грішній землі.

Льона. Це він її створив, бо її «батьки-колгоспники» навіть імені їй порядного не дали.

– Альонушка! Моя Альонушка, як дівчинка з шоколадної обгортки! – любив повторювати тесть.

Альонушка-бурьонушка… Альонушка з Іванушкою (і таки назвали її меншого брата-дегенерата Іваном!) – читай російські народні казки і милуйся краєвидами сільського життя! Що за провінційність?! Переїхати в місто переїхали, а смаків своїх селюцьких не облишили, прихопили з собою, не забули…

Довелося ампутувати «А», і вийшло нічого, навіть стильно вийшло: Льона.

Вимкнув телефон. Секретарка… Сказав, що не прийде сьогодні в офіс. Не маленькі: впораються. Сьогодні – вихідний, жодних зв’язків із громадськістю…

Ким була Льона до зустрічі з ним? Забитою випускницею філфаку? Ні. Навіть не так. Ким би була Льона, якби не він? Оце все, що вона потягла за собою у незнану путь, і те, що залишила тут, у квартирі, та й, зрештою, сама ця квартира, земельна ділянка, машини, які мінялися щороку, відпочинок за кордоном – завдяки кому це все? Завдяки кому? Може, завдяки її татові, інженеру-конструктору, чи її мамі, вчительці молодших класів? А діти? Хто б іще за нинішнього життя дав їй народити двох дітей?

Метався по квартирі, перебігав із кімнати в кімнату, никався з кутка в куток – і так увесь день, без цілі, без думок, аби не сидіти на місці. Засмоктало всередині, аж дух перехопило. Може, просто голодний чи голова запаморочилася? Коли побачив дбайливо розставлені в холодильнику каструлі й каструльки (встигла, вчора наготувала!), його аж знудило. Знайшов заморожені пельмені, а порожньої каструлі не знайшов…

Увімкнув телефон. Ростик, бізнесовий партнер, надіслав повідомлення. Запустив ноутбук, утупився в калькулятор. Треба зараз спокійно все порахувати… Треба самому запуститися, ввімкнутись, розморозитися… Впіймав себе на тому, що замість монітора весь час глипає на вікно, сів на підвіконня. Бажань – нуль, емоцій – нуль, думок – нуль. Швидкий зимовий вечір примружився, розляпавши по будинках рожеві відблиски…